Початок техніко-технологічних досліджень

Наприкінці 60-х років минулого століття група хіміків-технологів, які працювали у Науково-дослідній лабораторії Українського спеціального науково-реставраційного виробничого управління, почала проводити комплексне обстеження стану матеріалів пам’яток архітектури – деревини, мурувань, живопису.

Мікроструктура вапняно-цем’янкового розчину ХІ ст.

Мікроструктура вапняно-цем’янкового розчину ХІІ ст.

З 1970 року почалося широкомасштабне вивчення стародавніх будівельних розчинів перших кам’яних споруд Древнього Києва Х – ХІІІ ст. Це  був період початку археологічного дослідження підмурків Золотих Воріт під керівництвом М. Холостенко і С. Висоцького.

Співробітники НДЛ УСНРПУ – Ю. Стріленко, Н. Сальнікова і Т. Нестеренко  розробили комплексну методику хіміко-петрографічного аналізу стародавніх будівельних розчинів.

Тоді були виготовлені перші прозорі петрографічні шліфи і дослідники отримали змогу побачити різницю між структурою розчинів основного будівельного об’єму Золотих Воріт ХІ ст. і прибудовою ХІІ ст. Відрізнялися вони структурою заповнювача – цем’янки у вапняному розчині.

Мікроструктура плінфи Золотих Воріт ХІ і ХІІ ст.

Макроструктура розчину Золотих Воріт – на поверхні рожевий шар затирання

Отримані результати привели до встановлення первісного складу давньоруських розчинів та особливостей технології їх виготовлення. З’ясувалося, що цем’янка – заповнювач давньоруських «рожевих» розчинів – в окремих кам’яних спорудах була спеціально виготовленою домішкою з подрібненого після обпалення лесовидного суглинку, а не з плінфи. Згодом це стало датуючою ознакою в процесі дослідження кам’яних споруд доби Древнього Києва.