| Головна сторінка | Додати в обране | Написати листа | Карта сайту | www.spadshina.org.ua
Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень
Офіційний інформаційний ресурс
Сьогодні: Середа, 29 березня 2017

 

 

Головна сторінка » Участь у конференціях »

Бахчисарайський ханський палац
Бахчисарайський ханський палац
Церква  св.  Михайла  в  Ужку
Церква св. Михайла в Ужку
Острозький замок
Острозький замок

 
 Участь у конференціях

Науково-практична конференція “Історико-культурні заповідники України: досвід охорони культурної спадщини – досягнення та проблеми, до 20-річчя Державного історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ"

Ієвлева В.П., канд. архітектури, с.н.с.,зав. відділу
НДІ пам’яткоохоронних досліджень

 Проблеми збереження індустріальної спадщини Київського Подолу та її місце в структурі історичного центру

Київський Поділ – один з історичних районів Києва, «Нижнє місто», в своєму нинішньому містобудівному значенні бере початок від 1813 року, коли архітектором В. Гесте було розроблено новий генеральний план даного району після нищівної пожежі 1812 року. Як відомо, за цим регулярним розплануванням, розвивалася забудова Подолу включно до кінця 19 ст.

Починаючи з другої половини 19 ст. прибережна частина Подолу почала поступово формуватися як виробничо-торговий район Києва. Історично склалося таким чином, що берег Дніпра, передусім, в районі Київського Подолу, завжди мав значення для міста в цілому. Протягом всієї історії свого існування Київ завдяки «Нижньому місту» - Подолу завжди був прив’язаний до ріки, як безпосередньо до води, так і до транспортного шляху. Транспортним шляхом Дніпро був весь час як влітку, так і узимку.

Значення Подолу як господарчого району міста декілька ускладнилося з розвитком судноплавства, особливо після 1880-х рр., коли змінився економічний статус Києва в зв’язку з виникненням залізничного господарства, після того, як місто стало одним з крупних залізничних вузлів Південно - Західного Краю. Цьому сприяло подальше формування виробничо-складських ділянок, що виникли як поблизу привокзальних територій, так і у прибережної частини Подолу.

Коли наприкінці 19 ст. господарча активність міста дещо змінила свої пріоритети та ділова активність Києва перемістилась в бік Хрещатої долини й привокзальних територій, виробнича та торгова функції як і раніше належали Подолу. В ті часи більша частина причальної зони Подільської набережної була облаштована у спеціальну Гавань для зимівлі суден, тоді прибережна зона Подолу отримала вигляд досить упорядженої торгівельно-складської території. У віддалені від прибережних кварталів Плоської частини Подолу (яка все ж була підтопляємою територією), вздовж вулиці Кирилівської (сучасна вул. Фрунзе) поступово склався доволі значний промисловий район, який пізніше стане основою однієї з найбільших промислових зон Києва – сучасної Подільсько - Куренівської промислової зони міста.

Наприкінці 19 ст., який став якісним рубежем містобудівного розвитку майже всіх крупних міст Російської імперії в цілому, в господарчій структурі Києва склалися умови до виникнення та стрімкого розвитку загальноміських інженерно-транспортних систем, ускладнення та модернізація яких відбувалася постійно. На початковому етапі їх виникнення велике значення у цій справі мав громадський діяч та відомий підприємець, а також видатний інженер Аманд Єгорович Струве, завдяки якому в Києві було прокладено перший загальноміський водогін та запроваджено перший електричний міський транспорт – трамвай. Трохи раніше, напочатку 1870-х рр., А.Є. Струве побудував у Києві перший залізничний міст через Дніпро, за який Струве отримав звання генерал-полковника.

Починаючи з останньої третини 19 ст., Київський Поділ та прилеглі до нього ділянки київських схилів, а також частково Хрещата долина стали тим місцем, яке можна розглядати як свого роду «дослідний полігон» для впровадження різних ініціатив з реалізації головних ідей, пов’язаних з розвитком загальноміських централізованих систем інженерного забезпечення та міського транспорту. Ці перші інженерні споруди займали різні в ландшафтному відношенні ділянки: схили, що прилягали до Володимирського узвозу, підніжжя схилів - частину Набережного шосе від Поштової площі до сучасного пішохідного мосту через Дніпро, що з’єднує набережну з Трухановим островом, а також частину прибережних кварталів Подолу. Це єдина в Києві територія, де сконцентровано найбільш ранні та головні історичні інженерно-транспортні споруди к. 19 – поч. 20 ст.

У структурі тогочасних історичних кварталів Подолу до нашого часу крім житлових, культових та промислових споруд збереглися унікальні автентичні взірці перших інженерних будов (як наземних, так і підземних), а також пам’ятні місця, що безпосередньо пов’язані з зародженням та подальшим розвитком загальноміських інженерно-транспортних систем Києва.

В цілому, територія Подолу, на якій збереглися найбільш значимі історичні об’єкти виробничого характеру, представлена ділянкою в районі Поштової площі з прилеглими до неї кварталами включно до вулиці Андріївської. Тут розташовані:
1. Сама історична Поштова площа, яка отримала свою назву від єдиної, збереженої (частково) до нашого часу, поштово - диліжансної станції Києва середини 19 ст.;
2. Основні інженерні споруди, що мають відношення до першого Київського водогону, 1872-1908 рр., - насосні станції (стара і нова), сітчасте відділення з накопичувальним резервуаром при ньому; старий та новий водогінні фільтри (в урочище Палестина); одна автентична водогінна вежа; артезіанські свердловини тощо;
3. Перша та єдина в Києві штучна гавань, 1899 г. (від затоки Оболонь до Поштової площі – колишня Гавань ім. Миколая II), яка являлась єдиною на верхньому Дніпрі та значною для свого часу інженерною спорудою, і була розрахована для зимівлі суден Дніпровського пароплавства;
4. Перший та єдиний в Києві електричний Михайлівський підйомник – фунікулер, 1905 р., який з’єднав «Верхнє місто» з «Нижнім» - Михайлівську з Поштовою площею;
5. Перша за часом зведення, 1891-1892 рр. (хоча й у перебудованому вигляді), електрична станція для забезпечення енергією першу електрифіковану трамвайну лінію на Олександрівському (сучасному Володимирському) узвозі;
6. Друга за часом зведення електрична станція міської залізниці (трамвая), 1903-1907 рр., що пізніше стала Центральною, яка довгий час повністю обслуговувала трамвайну мережу Києва;
7. Гранітна набережна Дніпра (від Поштової площі до моста метро), 1930-і рр.;
8. Пішохідний міст на Труханів острів, 1956-1957 рр.;
9. Київський Центральний річковий вокзал, 1957-1961 рр. тощо.

Не всі інженерні споруди, що були зведені свого часу в межах означеної території, збереглися до сьогодення. На території «Верхнього міста» збереглася єдина автентична водогінна вежа (з трьох існуючих в к.19 – напочатку 20 ст. водогінних веж; двох у Царському саду і однієї –біля Михайлівського монастиря). Другу вежу (на території сучасного Хрещатого парка) відбудували 2004 року як складову музейного комплексу – «Водно-Інформаційного центр».

Не збереглася до сьогодення й Михайлівська водогінна вежа, яка отримала назву від розташованого неподалік Михайлівського монастиря. Як відомо, кілька років тому було розроблено проект її відбудови, який є однією з складових загальної реконструкції території парку «Володимирська гірка» (майстерня Ю. Лосицького).

Крім того, під колишньою Царською площею було розміщено головний накопичувальний резервуар першої міської каналізаційної системи Києва, підземні споруди якої подекуди збереглися до нашого часу.

Збереглися також підземні споруди першого та другого фільтру (в урочищі Палестина).

Загальний економічний та містобудівний розвиток цієї історичної частини Києва, та особливо Поштової площі, має декілька опорних (визначальних) періодів, один з яких припадає саме на злам двох століть – дев’ятнадцятого й двадцятого. Саме цього часу завдяки торгівельній діяльності, остаточно затвердилося за прибережною територією Подолу його основне функціональне призначення – бути торгівельно-складською базою Києва, яка безпосередньо обслуговувалася річкою - Дніпром. Періодична підтоплювальність прибережних територій була однією з причин, що виключала розміщення житла в межах перших двох кварталів, розміщених вздовж узбережжя.

Спорудження подільської Гавані сприяло формуванню прибережних виробничо – складських територій. Для зв’язку Дніпра з залізницею було прокладено нову залізничну гілку та організовано Петрівсько - Куренівську залізничну товарну станцію.

Наявність достатнього місця для спорудження річкових пристаней, дозволило розвивати переробну промисловість, яка, в основному спеціалізувалася на переробці продуктів сільського господарства, а також деревообробну. Досить велику кількість річкових перевезень було зв’язано з перевезенням зерна. Ці обставини стали визначальними для розміщення на прибережних ділянках Подолу борошномельних виробництв (спочатку парових млинів, а потім - з використанням власних електричних двигунів, зокрема, в млині Л. Бродського). Другими за загальною кількістю були пивоварні та цегляні виробництва, деякі з них навіть мали спільних власників (Марр, Ріхерт).

Декілька із збережених до нашого часу промислових об’єктів Подолу розташовані в кварталах, прилеглих до Поштової площі. До збережених виробничих споруд прибережної території належать:
1. Споруда елеватору колишнього парового борошномельного, а пізніше електричного борошномельного виробництва, Лазаря Бродського, 1895 – 1902 рр.;
2. Борошномельний цех колишнього парового млина Яновського, 1906 г.;
3. Комплекс колишньої Центральної електричної станції Київського електричного товариства «Савицький та Страус», 1898 - 1908 рр. (ЦЕС);
4. Зерносховище – найстаріша виробнича споруда Подолу, 1760 – 1770 рр. (архітектор Григорович - Барський І.Г.).

На сьогоднішній день охорона об’єктів індустріальної спадщини цієї території за різних обставин не є нормальною. Незважаючи на те, що практично всі об’єкти або стоять на державному обліку як пам’ятки архітектури, або знаходяться на попередньому обліку в «Списках щойно виявлених об’єктів культурної спадщини», а також занесені до Зводу культурної спадщини Києва, вони, в той же час, фактично беззахисні перед новими потенційними забудовниками Дніпровської набережної. Практично всі варіанти проектів на реконструкцію набережної, які пройшли попередні етапи, в тому числі й міську містобудівну Раду (не один раз), пропонують суцільну забудову Набережного шосе приватним елітним житлом (від мосту метро до Поштової площі), а також забудову кварталів набережної Подолу бізнесовими установами різного призначення. В проектах зникають нині ще існуючі об’єкти індустріальної спадщини, які буцімто-то не відповідають головній ідеї перебудови – створити «справжню європейську набережну». Головною ознакою всіх без винятку запропонованих проектів реконструкції є те, що цілеспрямовано готується підґрунтя для фізичного знищення небажаних споруд, що заважають заново освоювати прибережну територію.

Початком втручання в існуючу містобудівну ситуацію дніпровської набережної можна вважати 2003 рік, коли відбувся перший тур загальноміського архітектурного конкурсу на забудову Дніпровської набережної. Рік потому деякі ідеї конкурсних проектів було зафіксовано в натурі, тоді ж почалося будівництво готелю біля фунікулеру та було знесено споруду електростанції колишнього борошномельного підприємства Л. Бродського, а на її місці розгорнулося будівництво багатоповерхового комплексу. Зараз каркас першої черги цієї споруди вже зведено на повну висоту і розпочинається будівництво другої черги (від нульового рівня піднято арматуру на один поверх).

Крім легальних або напівлегальних способів знищення об’єктів спадщини (наприклад, виготовлення тенденційних або відверто некоректних історичних довідок на об’єкти спадщини), широко використовуються також фізичні втручання. Дуже модно за останній час здійснювати цілеспрямовані підпали (згадаємо Музей народної архітектури та побуту в с. Пирогове!).

На Набережному шосе протягом літа – осені минулого року двічі мали місце підпали історичних водогінних споруд. Особливо вдалим був останній, коли практично повністю була знищена єдина дерев’яна споруда на Набережному шосе. Споруда відносилася до історичних водогінних споруд першого Київського водогону, яка разом з іншими спорудами водогону формувала фронт забудови вздовж Набережного шосе (від пішохідного мосту до Поштової площі). Будинок існував, хоча і в дуже поганому стані, до липня 2006 року. Він зберігся до нашого часу незважаючи на суворі для Києва випробування: громадянську війну, коли місто переходило з рук у руки, та Велику Вітчизняну, коли відбувалися жорстокі бої за Дніпро.

Ця споруда - колишній будинок професора Політехнічного інституту Іванова, одного з розробників другого етапу водогінної мережі міста (коли Київський водогін поступово переходив на артезіанське водопостачання), як і інші споруди водогону, стояв на обліку у списках щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Саме Іванову було доручено розробити та впровадити програму повного забезпечення Києва артезіанською водою, але невдовзі Росію сколихнула спочатку одна, потім друга революція.

Щоправда, останнім часом споруда перебувала в аварійному стані: перекриття місцями струхлявіли, покрівля подекуди була проваленою, вікна забиті листовим залізом, на якому було намальовано імітацію віконних рам. Пожежа остаточно зруйнувала споруду, і вона вже зараз не підлягає реконструкції. Але за інших обставин, цей будинок міг би, принаймні ще декілька років тому, бути обміряним. На основі обмірів можна було відтворити хоча б його зовнішній вигляд, як це було зроблено з музеєм Старицького, що по вул. Саксаганського.

Товариством охорони пам’яток історії та культури України (УТОПІК) разом з Інститутом пам’яткоохоронних досліджень був розроблений пакет облікових документів (11 облікових карток) для постановки на облік інженерних споруд, розташованих на означеній вище території, як пам’яток науки і техніки. Наприкінці 2006 р. документи було подано до Держслужби з питань охорони культурної спадщини. Зберегти ці унікальні для Києва історичні інженерні об’єкти пропонується в складі визначного місця “Перші інженерні споруди Києва”, яке можна розглядати як частину правобережного історичного ландшафту Києва і його природно-історичного комплексу “Київські схили”. Саме збереження на цій території визначних об’єктів науки і техніки к. 19 – поч. 20 ст. дало підставу розглядати ділянку саме в такому контексті. Основним критерієм при цьому являлась унікальність розміщення на дуже компактній території майже всіх збережених історичних споруд перших інженерних мереж Києва та його унікальних транспортних об’єктів (перший електричний трамвай, фунікулер, поштова станція, річковий вокзал).

Територія визначного місця займає біля 60 га, куди входять: історичні інженерні споруди, що розміщені на набережній, сходи до визначного монументу - Колони Магдебурзького права (які теж на сьогоднішній знаходиться в аварійному стані), а також водогінні споруди Хрещатого парку та Володимирської гірки, фунікулер, Поштова площа та історичні квартали, що прилягають до неї (з загальною кількістю об’єктів спадщини понад 20 шт., до складу яких належать також й споруди виробничо-промислового характеру). На даній території знаходяться об’єкти спадщини – пам’ятки національного значення, які добре відомі киянам – Колона Магдебурзького права та пам’ятник Св. Володимиру – хрестителю Русі.

Міський ландшафт цього неповторного місця (дніпровські схили з зеленими насадженнями та упорядженими парками; акваторія Дніпра; набережна; архітектурна та містобудівна спадщина Подолу) - є унікальною складовою цінного природно-історичного комплексу центру Києва та його центрального історичного ареалу.

Виходячи з вище викладеного, всю прибережну територію правого берега Дніпра пропонується охороняти як частину міського історичного ландшафту - природно-історичний комплекс «Київські схили», в структурі якого особливе місце посідає визначне місце «Перші інженері споруди Києва». Ці висновки матимуть місце в науковій роботі з ландшафту, яка розробляється в НДІТІАМ - «Дослідження ландшафтних об’єктів культурної спадщини м. Києва і визначення їх територіальних меж та режимів використання».

В свою чергу, в НДІ пам’яткоохоронних досліджень в поточному році розробляється планова тема під назвою: “Положення про визначні місця...”, в якому обов’язково розглядатимуться варіанти визначних місць, сформованих на основі пам’яток науки і техніки та варіанти, при якому враховується розміщення даних об’єктів разом з іншими об’єктами спадщини в структурі комплексних визначних місць.

З іншого боку, означена територія також представляє інтерес як міський ландшафт, який ще не зовсім втратив свої природні характеристики, освоєння якого до сьогодення було відносно стриманим. Основним природним компонентом цієї території є знамениті озеленені київські схили стрімкого правого берега Дніпра з фрагментами природного ландшафту яружно-балочної системи дніпровської заплави та двома упорядженими парками – “Володимирською гіркою” та “Хрещатим парком”, які самі по собі є охоронюваними об’єктами. Сюди прилягає знаменита Хрещата долина, де зараз розміщено вулицю Хрещатик, а також узвіз до «Нижнього міста», прокладений по природній балці - урочищу «Палестина» до нижньої заплавної тераси, на якій сформовано один з найстаріших міських районів Києва – Поділ. Для цієї території повинен бути прописаний особливий, дуже поміркований режим щодо її використання. Про все це буде докладно висвітлено у роботі з київського ландшафту.

Підводячи підсумки даного виступу, хочеться ще раз застерегти про неможливість зворотних змін щодо втраченого. На наших очах в Києві надзвичайно швидким темпом відбуваються містобудівні перетворення, які в недалекому майбутньому повністю змінять обличчя міста. Дуже хочеться сподіватися на позитивні зміни, які будуть відзначатися надзвичайною коректністю щодо збереження нашого минулого. Ще раз хочеться застерегти: якщо ми зараз втратимо, то вже ніколи не повернемо. Збереження міського довкілля, мені здається, треба починати не з грандіозних “прожектів”, а з простої підтримки чистоти та стану споруд, стін, переходів, тротуарів, зелених насаджень тощо. З одного боку ми хочемо мати “все як у Європі”, а з іншого – ми по самі вуха сидимо у смітнику і закриваємо на це очі.

Нажаль, говорити та діяти не одне й теж саме. Іноді здається, що традиція “суботників” не така вже й погана справа, особливо якщо приймати до уваги саме менталітет пересічних киян, який знаходиться, нажаль, ще на “печерному рівні”.



Назад

 

© НДІ пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури України "Спадщина" 2007-2015